Чевельчанська ЗОШ I-III ступенів

Історія невідомого автора. «Як я постраждала від Інтернету»

Мені було 14 років, коли я вперше зрозуміла про всі плюси та мінуси інтернет ресурсів. Я, як і всі інші діти, дуже зраділа, коли батьки погодилися купили мені комп’ютера і незабаром підключили Інтернет. Це було дуже зручно, я більше не бігала по бібліотеках у пошуках потрібного підручника, усі новини тепер дізнавалася тільки звідти. Також було дуже зручно спілкуватися особисто з людьми інших країн, це так пізнавально. Також він задовольняв багато моїх особистих потреб: я дивилася фільми, скачувала музику і таке інше.Так пройшов навчальний рік, настало довгоочікуване літо.. Влітку, на жаль, я не вела активне у життя, мабуть, тоді то я й почала пізнавати мінуси використання Інтернету. Але в той час я цього не розуміла. Майже все літо я просиділа в Інтернеті. Батьки працювали, друзі поїхали відпочивати, а я…

А що я? Лягаючи спати о 5 ранку, я прокидалася о 2 годині дня, брала їжу і включала комп’ютер. Сиділа цілими днями у соціальних мережах, шукала інформацію, яка, по суті, мені не потрібна, коли  трохи набридало, дивилася фільми і слухала музику. І все це було он-лайн. Життя он-лайн - як згадую я тепер. У мене було понад 500 друзів Вконтакті, близько 100 друзів Facebook. Безглуздя, проминав ще один рік, ставало тільки гірше. Вставати зрання було практично неможливо, очі боліли, був поганий настрій, та якщо влітку я казала собі: «Мені просто сумно», то зараз мені нічого було сказати. Так проходив день за днем… З друзями я не спілкувалася, говорила: «Спишемося Вконтакті» або «Побачимося у Skype», про усі свої проблеми  я писала у Twitter… А хто ж захоче зустрічатися із дівчиною тільки в Інтернеті? Друзі, родина, навіть мої почуття, -  вони не покинули мене, вони просто чекали, коли я сама повернуся... повернуся до життя. На деякий час я вмерла, відійшла від суспільства, я так це називаю.

І знаєте, проблема навіть не в тому, що весь свій час ти просиджуєш в Інтернеті, а проблема в тому, що завдяки цьому ти втрачаєш себе, втрачаєш дорогих для себе людей… життя втрачає тебе…

Я повернула собі життя, воно більше не проходить повз мене. То ж не робіть подібних помилок, життя того не варте!

Як я потерпіла від Інтернету

22 грудня

Вечір. Ось тільки-но прийшла зі школи.

П’ята година. Може пізніше зроблю уроки? Та ні, щось настрою нема…А ні, треба, та потім. Зараз подивлюся, там треба було на географію матеріал підібрати для доповіді. Вікіпедія в поміч. Зараз швиденько ввімкну комп’ютер, та тихо, щоб мама не почула, а то знову буде сварити, що марную час, замість того, щоб допомогти їй. А ось те, що мені треба, знайшла…поки це роздруковується, зайду «ВКонтакт». А! Чого мені ніхто не написав, ну що, нікому нічого не потрібно, чи що? О, Настя в он-лайні, хоч з нею поспілкуюся. Ну ні, першою не напишу, бо подумає, що нав’язуюсь. Та диви, вже дев’ята година, а була ж тільки п’ята.  Що ж робити? Мені треба ще алгебру, українську та біологію вивчити!

         Ну ось, пів на дванадцяту вже. Довчила, нарешті, ці уроки. Так, завтра ніякого Контакту!

23 грудня

         Нарешті закінчився цей  день, тягнувся, неначе гумовий, але ще один такий вечір, як учора, і я зовсім з глузду з’їду.

         Так, починаємо з уроків. Ну, і де я визначення з біології знайду в підручнику?  Хто складав його, цей підручник? Так, треба подивитися в Інтернеті, ага, ось закладка до Контакту, ну що, чого б і не натиснути, поки буду шукати, може хтось і напише? Так…ось…знайшла ці визначення, треба переписати їх у зошит. О! Хтось щось написав! Подивлюся,. Ну, ну це не той, хто мені потрібен, ну чому він не пише, чому? Так все, не хочу тут бути. Натискаю «Вихід». Все.

         П’ять хвилин пройшло, двадцять п’ять……

         А ось якби можна було побачити себе збоку! Уроки не вчу нормально, не вистачає часу на сон, весь вільний час в Інтернеті, забула, коли останній раз бачилася з друзями на вулиці. Так не можна жити, це не життя в мережі. Дійшло навіть до кохання та весілля в мережі.

         Так, все набридло, хочу як вісім років тому, писати листи від руки, заповнювати анкети для подружок різнокольоровими фломастерами, вести особистий щоденник і ховати його, щоб ніхто не знайшов і не прочитав. Гуляти під дощем, малювати крейдою на асфальті. А не так, як зараз, e-mail,  «ВКонтакте», смс – як спосіб спілкування з друзями. Live internet – особистий щоденник, читають усі хто хоче.

         Ось що нам подарував Інтернет – зруйноване дитинство!